вівторок, 2 лютого 2016 р.

Вбрання племен трипільської культури.

Вбрання племен трипільської культури.

Поступальний розвиток людського буття в кожній історичній добі відзначався епохальними відкриттями і винаходами, що ставали кожен раз циглинкою в розбудові загально-людської цивілізації. Епоха енеоліту, в цьому плані, є фундаторською, оскільки дала людині перший метал - мідь, а відтак нову форму діяльності - металовиробництво; колесо і пов'язаний з ним колісний транспорт з використанням тяглової сили і, отже, орне землеробство; гончарні верстат і печі, що підняло якість виробництва кераміки; ткацький верстат, що відкрив еру виробництва тканин.
Успадкований від часів палеоліту потенціал технічного мислення в ІУ тис. до н.е. дав вагомі результати. 3 появою цих винаходів економічний і культурно-естетичний розвиток тогочасного населення стрімко почав набирати нових категорій якості. Ера землеробства і скотарства, яка переорієнтувала духовний потенціал автохтонів на нові аспекти мислення, стимулювала формування нових ідолів поклоніння, пов'язаних з явищами і законами природи.
Космогонічні символи, які з'явились в результаті процесу нового мислення, в поєднанні з тотемними кононами палеоліту утворили повну картину світосприйняття, яка охопила всі аспекти природнього середовища, створивши цілісну картину світу, а відтак і нову форму віросповідання - язичництво.

У контексті розвитку землеробства і скотарства, технології виробки міді більш глибинними стають знання людини, які набувають характеру взаємодії і взаємовпливовості технічного і духовного мислення. Відбувається процес формування ідеологічних канонів, які набирають чинності у культових язичницьких віруваннях.
Всі ці субстанції життєдіяльності людини, трансформуючись через творчу думку і художню діяльність, склали мистецький стиль епохи енеоліту. Глибоке відчуття законів гармонії, природня інтуїція краси, творча уява і смак у постійному процесі пізнання істини створили нові стильові канони мистецтва даної епохи, які можна охарактеризувати як "пластичний символізм".

Ритуальне вбрання жриці та її
оточення (ранній етап енеоліту).

Зображення на рітуальному посуді.
Слободка-Західна, Тимкове (Олександрівка).

Матеріальна основа, технічні можливості і духовне середовище стали родючою основою для формування концепції первістків "праукраїнської" культури - релігійних вірувань, обрядів, фольклору, міфології і, як відображення матеріального і духовного факторів, - одягу. Сталий спосіб життя сприяв розквіту гончарного мистецтва, прядіння і ткацтва. З вдосконаленням процесу виготовлення тканин прискорюється і сам процес виготовлення одягу та його художнього оформлення. За рівнем досягнень і можливостей в матеріально-духовній сфері і розвитком естетичних потреб одяг доби енеоліту за своїми складовими стає різноманітнішим. Він набуває статусу "вбрання " і як субстанція матеріальної культури починає активний саморозвиток, отримавши від технічних досягнень неоцінені можливості - ткацький верстат. Диференційні зміни в соціальній структурі суспільства і майнове розшарування, з одного боку, і технологічні можливості, з другого, впливали на якість і різноманітність компонентів вбрання.

____Реконструкція одягу епохи енеоліту базується на культурах основних
__груп племен, які в складали тогочасне населення України. Різномаїття
__археологічних культур і стан їх матеріально-культурного розвитку був
__неоднаковий і мав свої внутрішні відмінності, на що вказують керамічні
__вироби, знайдені в різних регіонах України. Саме за матеріалами
__керамічного посуду і антропоморфної пластики відроджується
__принципова особливість вбрання і його декору епохи енеоліту.
__Звичайно, одяг шеститисячолітньої давнини не зберігся до наших днів,
__але ми маємо унікальний археологічний матеріал, який відображає
__культуру даної епохи в цілому.
Повсякденне вбрання трипільських жинок
(ранній етап енеоліту).

Антропоморфна пластика
(Лука-Врублевецька)
та крій одягу типу безрукавного
калазіриса, кохти і спідниці.

Жіночі зображення на кераміці та крій одягу
типа кандіса культури Трипілля-Кукутені.

По-перше, це кераміка - кухонна, припасова і
ритуальна зі складними і вишуканими
орнаментальними композиціями, які
відтворюють давню релігійну символіку солярно-
лунарного космогонічного культу з умовно-
стилізованими зображеннями жіночих
ритуальних костюмів (ранньотрипільське
поселення Олександрівка;
зображення на кераміці трипільсько-
кукутенської спільноти).
По-друге, це жіночі керамічні статуетки з
нанесеними на них елементами ритуального
одягу і татуюваннями - символом родючості
Великої Праматері, охоронниці сім'ї і добробуту,
що належать до ранньотрипільських знахідок.
По-третє, це аналогії з культурами сусідніх
споріднених племен (баян, кукутені, шумеро-
аккадська, хурітська культури), з якими
трипільці мали певні стосунки, на що вказує
найдавніша пам'ятка нашої землі ще з часів
палеоліту - Кам'яна могила.

Вбрання трипільських жинок
(ранній етап енеоліту).

Відчуття ритму орнаментальних композицій, які несли в собі не тільки пластично-гармонійні високохудожні якості, а й системи конкретної оповіді релігійних ритуалів, лягло в основу як розпису керамічного посуду, інтер'єрів житла, так і декорування одягу. Складені в логічно послідовну систему знаки-символи, повторюючись, створюють пластичну композицію нескінченності життєвих процесів - орнамент життя.
Усі найважливіші весняно-літні обряди були пов'язані з молінням про небесну воду, що запліднює землю новим урожаєм, як материнське молоко дає життя новому поколінню. Небо з його запасами вологи, зміна пір року, круговорот часу, круговорот життя - основа світосприйняття хліборобів, яка втілилась у ритуальних дійствах і дійшла до нашого часу в обрядах русальської ночі, Купала, обжинків. Саме навколо небесної води як причини родючості створюються магічні ритуали та жертвування, що не тільки сприяє формуванню орнаментальних умовно-сюжетних композицій на розписах, але й виявляється у самих формах ритуального посуду (вази у вигляді жіночих грудей та пластичних жіночих фігур).

Ритуальне вбрання до весняного
свята (пізній етап енеоліту)

В ІУ тис. до н.е. сформувались основи релігійних культів. Вони супроводжували людину протягом багатьох тисячоліть, дійшовши до нас в обрядах, звичаях, фольклорі, усній народній творчості, ведах, релігійних пост-язичницьких православних святах.
Формування стилістики трипільського орнаменту з його духовно-символічним змістом відбилося на всіх видах художньої діяльності людини і, насамперед, у мистецтві оформлення одягу - вишивки, аплікації, розпису.
Жіночий одяг часів трипільської культури був різноманітним і багатодекорованим. Про це свідчать археологічні знахідки, серед яких виділяються жіночі теракоти трьох видів: оголені з розписом, оголені з елементами одягу і одягнені. Надзвичайно пластичні форми з підкреслено характерними особливостями силуетів одягу на них дають можливість модулювати форми одягу, які існували на той час.

Антропоморфні фігурки
(Поліванів яр, Кошилівці)

У формах і декорі ритуальних жіночоподібних ваз простежується не тільки характерний силует вбрання, а й його оформлення. Трипільські жінки рясно декорували свій одяг розписом, вишивками, аплікаціями, носили прикраси, традиційно татуювали своє тіло, вміли робити нарядні зачіски; успадкувавши з попередніх часів технику в'язання і плетіння, виготовляли своєрідні головні убори - сітки, шапочки. Крім того, вони прикрашали свій побут, любили гарний посуд, оздоблювали житло примхливими візерунками, що нагадує розпис українських хат (є керамічні модельки жител, інтер'єрів та іграшок).
Природні естетичні потреби людини, врівноваженість і гармонія у використанні художніх засобів, а відтак діалектика мистецького смаку в поєднанні з матеріальними можливостями в різні історичні епохи мали вплив на формування фактурно-декоративних прийомів оформлення вбрання. Орнаментально-композіційне мислення концептуально впливало не тільки на жіночоподібні рельєфи кераміки, антропоморфну пластику, а й на тіло, одяг, прикраси.
Змінювались соціально-економічні формації й матеріальні можливості, але незмінним залишалось протягом тисячоліть невблаганне бажання жінки прикрашати все навколо себе - одяг, житло, посуд, чоловіків. Сила жіночої інтуїції, стабільність і відданість релігійним канонам збереглися протягом всього поступального розвитку історії, втілюючись у символіку магічних вірувань, обереговості і родючості через декоративні прийоми оздоблення одягу. Якщо в господарському і суспільному житті провідну роль відігравали чоловіки, то в області життя духовного і мистецького - жінки.

Різновиди повсякденного
чоловічого вбрання.

Енеолітичний одяг часів Трипільської культури був багато насичений розписом. "Матиссівський" декор заповнював майже весь силует вбрання, що само по собі не потребувало додаткових прикрашувань. Тому за археологічними матеріалами цього часу майже немає прикрас або вони незначні. В основному це нечисленні мідні браслети, талісмани і зразки з черепашок, що в цілому не заважали декоративності розпису. Вони виконували функцію оберегів. Різноманітне взуття, дивовижні зачіски та головні убори в поєднанні з багатодекорованим одягом, створювали підкресленно-пластичні силуети, унікальні і самобутні комплекси вбрання, що складалися на території України у V-ІІІ тис. до н.е., раніше Єгипетської культури.
Мандруючи стежками історії, ми пізнаємо її глибинну неосяжність, що через тисячоліття відкриває таємниці буття нашого народу, могутню силу його духовного коріння, відчуваємо неопосередкований контакт з минулим. На хвилююче для кожної свідомої людини, для кожного українця питання: "Хто ми? Якого батька діти?"- є відповідь: "Ми - звідси! Наше духовне коріння - тут, воно має вік у сім тисяч років!"

Будьмо гідними цієї величі!
Віддаючи данину нашим мудрим і талановитим предкам, вибачаючись за наше історичне невігластво, будемо пізнавати, вивчати і цінити предковічну культуру українського народу і передамо у спадок наступним поколінням

Історичний міф про Трипільців

ПОЕМА ( ІСТОРИЧНИЙ МІФ)
5.ПРО ЛЮДЕЙ (Арійці, Трипільці) 15 Арійців творить, оживляє, Та й ними Землю заселяє. На Раси й Мови поділяє, По Материках всіх розміщає. Надлюди Бога допекли Й так на Арійців завели, Що фізичні дані та духовні, Котрих в Надлюду було повно, Бог вже Арійцям не дає, Їм лиш Підсвідомість додає. 16 Й все те, що сам в Надлюдь вселив, Він у Підсвідомості закрив. Хоч обійшовсь з Арійцем строго, Але зробив царем живого. Спочив . Вирішив узнати Чим Люд живе. Та й ну літати По Материках. То ж подивився, Як Люд на землях розмістився, Чи що в них є й чого немає, Там щось додасть, тут - відбирає. Щоб було бачить, чути, їсти й пити - Ну треба ж Людям якось жити! 17 Та як там з неба не високо, Коли на Землю кинеш оком, Щось любе хочеш розпізнати. Бог почав думати й гадати. Бог любить Трійцю і кохає, На Материки він поглядає, Та любе місце обирає, Його Трипіллям називає, Й сюди Арійців поселяє. Всім необхідним наділяє. 18 Тут Арії Трипільцем стали, В степах Трипілля кочували, Потім осіли. Бо вони Собі ремесла завели. Жили в общинах всім селом, Кохались любим ремеслом. Ось так собі, Арійців масу Бог обернув в Трипільську расу. Та до Землі прилаштував , Чорнозем і клімат добрий дав. 19 Стали Землею промишляти, Хвалити Бога й прославляти. Коли з Землею працювали, То на три поля поділяли, Різним злаком засівали, Бо родючість зберігали! Кожному Трипільцю для почину Бог подарував по три дружини. І в кожної, так повело, По троє діточок було. 20 На всіх три хати будували, Три рази їли і раз спали. На сон часу не вистачало - З ранку до ночі працювали. Жінки берегинями були, Дітей ростили, дім вели. Чоловіки в степу й у полі В трьох справах зналися на волі: На диких звірів полювали, Та чорноземи обробляли, 21 Стада пасли. Трьох видів ж знову - Свині, Коні та Корови. Все по три було в Трипільців, Бо Бог завжди любив лиш трійцю. Все, що по дому – виробляли, Самі вдягались та взувались, З ремесел їжу учиняли. Найперший харч у них – це сало! Був хліб, мали й до хліба, І на сніданок й до обіду. 22 А на вечерю пізнім часом Трипільці їли свіже м’ясо. На зиму ж собі припасали Зерно, дрова й, звичайно ж, сало. Відпочивать вони любили: В неділю Богові молились, А коли з храму повертали, Гуртом співали й танцювали. Почаркувать Трипільці вміли, Смачно поїсти і випить в міру. 23 Три чарки міра їх була - Старі - при настрої, молодь – цвіла! Жили, трудились, воювали: Все що надбали – захищали. Коли Китай лише дрімав, Єгипет грамоти не мав, А Рим ще навіть не родився, Трипілець Богу вже молився. Мав свою мову, письмена - Не все понищив Сатана! 24 Кам’яну могилу всякий знає, Вона дещицю зберігає. Тому нащадки тут копають, Всюди риють, відкривають… Надлюди Бога шанували Й життя в мільйонах рахували. Людині, тому ж таки Арійцю, Чи Богу любому Трипільцю - Рахунок вже на тисячі, А всім нащадкам – лиш віки. 25 Люд родиться, множиться, старіє, Добро чи Зло навколо сіє, Має Нюх і Зір та Слух, То ж їм потрібен Вождь, Пастух. Племена Вождів собі обрали. Нації - Князів понаставляли. Сатрапи вибились в Царі, Тут - Імператори, там - Королі. Як Народ прав набрав дощенту - Очільник став вже Президентом. 26 Спадок всевладдя ліквідували, Вибори очільника організували. Так все проходить, все минає. Бог трудиться, життя триває... Бог один. Трипільці знали, Його любили й шанували. Та поділ в Світі панував І Бог ділитись в них почав: Для Сонця, Вітру чи Води - Кумирів тягнуть всі сюди: 27 Божки, Божечки, Боженята Та кожному - повага й свято! Ось так й пішло, мов запрягли - З Бога Єдиного – Боги… А Бог не раз віщав з ефіру: «Не сотвори собі Кумиру!» Гидотно Богу про це знати - За гріх такий – страшна відплата! В степи й поля, що Трипілець має, Кочівників він засилає.

Трипільці в історії України

Трипільці в історії України: походження, розселення, духовний світ.

Трипільська культура існувала в період енеоліту, в той час, коли в Єгипті будувалися знамениті піраміди. Сформувалася вона, очевидно, шляхом злиття культур племен, які прийшли зі східного Середземномор'я і Балкан, із елементами місцевих культур. Проіснувала вона біля двох тисячоріч (V - початок III тисячоріччя до н.е.), у період свого розквіту охопивши територію від сучасної Молдавії до ріки Псел на Сумщині. Елементи цієї культури знайшов при розкопках 1893-1906 рр. археолог Вікентій Хвойка, а свою назву вона отримала від села Трипілля під Києвом.

На території України виявлено близько тисячі трипільських поселень. Трипільці жили в глинобитних одно- або двоповерхових будинках, причому на першому поверсі звичайно зберігали реманент, продовольство, тут знаходилася піч, а другий поверх призначався для житла. Будинки стояли впритул один до одного і з'єднувалися переходами. Населені пункти розташовувалися на великій площі — до 400 гектарів, у них проживало від трьох до дванадцяти тис. жителів. Однак вони не розвинулися в міста, оскільки в трипільців існував звичай, переселяючись через кожні 50-100 років на нові ділянки (у зв'язку з виснаженням ґрунту), спалювати свої поселення.

Трипільські племена швидко поширювалися по нових територіях: у V тисячоріччі до н.е. освоєна ними площа складала близько 50 тис. кв. км, у IV - 150 тис. кв. км. Жодна з європейських розвинутих землеробських культур епохи енеоліту не могла зрівнятися з трипільською культурою ні за площею, ні за темпами поширення. Сприятливі природні умови і розвиток різних галузей господарства обумовили значне збільшення населення. Якщо наприкінці першого етапу існування трипільської культури її населення складало близько 30 тис. чол., то наприкінці середнього етапу воно досягало вже 410 тис.

Трипільські племена займалися в основному вирощуванням зернових, розводили велику і дрібну худобу. Землю обробляли роговими мотиками. Жали злаки кістяним серпом із кремінними вкладишами. Працюючи таким серпом, хлібороб міг одержати до 10 кг. зерна зі знятого за день врожаю. На місцях поселень виявлено багато зернотерок, на яких зерно перетирали в борошно і крупу.

Менше використовувалися вироби з міді, яка завозилася з Балкан і Карпат. Мідь кували, але могли вже і плавити. Знали витяжку, рубання і пробивання отворів у металевих виробах.

У трипільців було досить розвинуте прядіння і ткацтво, про що свідчать знахідки глиняних пряселець до веретен і гирьок від примітивного ткацького верстата. У спеціальних гончарних печах трипільці виготовляли керамічний посуд -кухонний, столовий і культовий. Він, як правило, розписувався чорною, темно-червоною, білою та жовтою фарбами складним орнаментом, котрий відображав язичницькі та космогонічні погляди жителів.

У трипільців існував культ богині родючості. У центрі населених пунктів споруджувалися родоплемінні культові храми, де приносилися жертви, у тому числі людські.

Трипільське суспільство об'єднувала конфедерація племінних протосоюзів. Основним його осередком була велика родина, яка включала в себе декілька сімей близьких родичів, котрі проживали в одному будинку і вели спільне господарство.

Деякі історики вважали трипільські племена найдавнішими предками сучасних українців. Цілий ряд рис трипільської культури дають підставу порушувати питання про її роль у формуванні українського етносу, а саме: високий розвиток землеробської культури; розміщення трипільських поселень на місці традиційних українських сіл; велика піч як обов'язковий елемент житла; звичай розписувати печі і стіни; поширеність геометричного орнаменту. Питання про етнічниу приналежність стародавніх трипільців залишається дискусійним. Однак антропологічно трипільці близькі до арменоїдного середземноморського типу (а не до індоєвропейського, до якого відносяться сучасні українці). Антропологічний тип трипільців мав такі риси: дуже темна пігментація, великий горбатий ніс, скошене чоло, кругла голова, грацильна (витончена) будова тіла.

Трипільська культура була споріднена енеолітичним землеробським культурам Дунайського басейну, Балканського півострова і Малої Азії, але в процесі поширення на нові східні території включала в себе на різних етапах елементи місцевих неолітичних і енеолітичних культур.

Зникненню трипільської культури могли сприяти і порушення екологічного балансу в результаті екстенсивного ведення господарства, і деяке похолодання клімату одночасно з підсиханням степів (які колись були більш вологими), і натиск степових кочових племен, що прийшли зі сходу і північного сходу. Частина трипільців могла бути асимільована землеробськими племенами лісостепової зони.

Гончарство

Гончарство одне з найстаріших ремесел людини. Зародилось гончарство ще в кам’яному віці. Можна твердити що ще до оволодіння людини вогнем вона почала формувати з глини предмети потрібні для вжитку.

Під палючим сонцем ці предмети набирали певну міцність і мали певну цінність. Такими предметами могли бути ємкості для пожитків та амулети. А вже з освоєнням людиною вогню на великій кількості стоянок вчені виявили сліди гончарного посуду та подобу людської фігурки.

На території України сліди гончарства археологи датують 7-6 тисячоліття до н.е.

Трипільська культура V-III тисячоліття до н.е., що охоплює лісостепову територію України від Дніпра до Карпат дуже багата на гончарні вироби ручної роботи без застосування гончарного круга. Гончарні вироби трипільців були витворами мистецтва. Кераміка тут орнаментована з проявом філософії спостереження навколишнього середовища, природних стихій (можливо містики). Трипільці розмальовували поверхні, але і робили рельєфний рисунок. При розписі вживали білий колір по сірому, чорний, червоний та коричневий.

З використанням гончарного круга гончарство стає потаємничим промислом, уже накопичуються кращі навики і уміння, створюються родові таємниці. Твори гончарів мають прикладне та художнє примінення. Посуд в інтер’єрі приміщення та сервіровці столу відіграє важливу роль.

Українська кераміка, незважаючи на довголітнє розчленування народу різними окупантами, має характерну спільну всім школам національну самобутність. Характерну для центральних областей Слобожанщини, західних областей та Буковини і Закарпаття.

Кераміка Карпатського краю

Самобутність і своєрідність кераміки Карпатського краю може бути пояснена спільністю техніки, колориту характерного у відповідності етнографічного розселення Гуцулів, Бойків, Лемків та Покутян.

Основні риси гончарного ремесла зародившись в добу кам’яного віку з невеликими змінами пройшли через добу бронзи, заліза, парового двигуна і сміливо входить у вік розщеплення атома, зберігши свою самобутність, вміло використовуючи досягнення доби в допоміжних процесах виробництва, зберігаючи своєрідність.

Зовнішніми признаками особливості кераміки Карпатського краю є використання кольорових глин для оздоблення виробів. Оригінальність методу полягала в тому, що розпис робився шлікером певного складу який за своїм кольором не завжди був таким, яким виходив після опалення виробу в гончарному горні.

Як твердять самі гончарі слово “гончар” походить від “горна” і “чарування” – той що горно чарує.

Зародження, а вірніше становлення карпатської кераміки, як самобутнього ремесла відноситься до XV століття і має стійкий характер дальшого свого розвитку та розширення сфери вжитку.

XVII століття гама ангобу розширюється. А на протязі слідуючих ста років широко використовується техніка заливання рисунку та рожкова техніка. Ці техніки використовуються переважною більшістю майстрів і в наш час.

В асортимент гончарних виробів входить теракот – виріб не покритий поливою. Вироби з підполивним розписом та вироби з поноливною розпису. Глазурі готують прозорі і глухі (не прозорі). Сюжети розпису, в основному, орнаментальні (рослинний та геометричний), але часто зустрічаються спеціалізовані композиції в теплих червоних, коричневих, жовтих та зелених тонах.

На початку ХІХ століття на Гуцульщині здійснилося перенесення методів обробки деревини в гончарну справу.

Це оздоблення виробу по контуру, яке мало свою довгу історію в обробці рогу, кістки, металу і дерева. Ця техніка дуже майстерно в гончарство була втілена косівськими майстрами. Про вироби косівських майстрів взнали столиці європейських держав. Вироби відзначались своєю довершеністю і вишуканістю. Секрет виробництва крився в тому, що свіжосформований виріб покривався шлікером, велась “побілка”, який після висихання і утільного (первинного) випалу надавав виробові білий колір, який зберігався і після вторинного випалу (кінцевого).

В потрібних місцях шар “побілки” знімався за допомогою “писця” чи “гончарного ножа” на всю глибину аж до сірого шару. Тепер необхідні місця розписувались “червенню” – червоно-коричневим ангобом. Висушений виріб йшов на утільний випал (температура 580-600 С). Після охолодження проводилась зачистка рисунка його доведення, глазурування прозорою глазур’ю і вторинний випал.

В другій чверті ХІХ століття на основі широкого вживання контурного та багатокольорового розпису формуються нові стилістичні принципи оздоблення народної кераміки Гуцульщини. Дальший розвиток цієї техніки привів до появи в другій половині ХІХ століття регіональних шкіл гончарства відомих в наш час, як “косівська”, “покутська”, “гуцульська”. Ці назви відносяться скоріше до типу декорування виробів, ніж до місця їх виготовлення.

За свідченням літературних джерел і музейних експонатів колискою гуцульської кераміки слід вважати село Пістинь Косівського району, а головним центром промислу м.Косів. В склад косівського центру увійшли навколишні села – Старий Косів, Смодна, Вербовець т.ін.

Місто Кути і село Старі Кути відомі в першій половині ХІХ століття своєю чорнолощеною кераміою і вважаються одним із старійших ценрів гуцульської кераміки.

Народна кераміка карпатського регіону (Кути, Косів) має спільне походження з керамікою Коломийщини.

Для всіх ентографічних районів України, так як в цілому для гончарного промислу основними видами є: столовий посуд-миски, тарілки; посуд для варіння – горщики, ринки; посуд продуктовий – катки та великі горщики (як ємкості для зберігання крупи і т.п.).

Такі вироби вироблялись в Кутах, на Косівщині і на Коломийщині. Але крім них тут вироблялись: “кулешники” – для кулеші, “варильники” – для голубців, “варінчи” – для варіння різних страв, “водопійча” – глек для води, “гладунці”, “гладушники” – для молока, “макотрики” – для тертя маку, “макутри” – для печені, куті, вареників та малі “макутри” (того ж призначення), різні “батьки”, “діжиці” (як ємкості для меду, бринзи, маринування, соління грибів, зброджжування афин (чорниць) та ін.).

Починаючи з ХХ століття в побут гуцулів широко входять предмети чисто декоративного та ритуального призначення – тарілки, глеки, “плесканки” (по формі грудки сиру), “колачі”, підсвічники, “каганці”, “поставники”, “жаровні”, “кадильниці” і ін. Особливий світ являє дитяча забавка, “півники”, “курочки”, “дудочки”, “свинки”, “коники”, “зайчики”, “хлопчики”, “панки” та інше розмаїття в формах та оздобленнях.

Вдале природне поєднання контурного рисунку і кольорового розпису зображень є технічною рисою декоративних рішень знаменитої гуцульської кераміки сучасності. Техніка контурного рисунку дала можливість народним майстрам прикрасити свої вироби геометричним та рослинним орнаментом.

Як головний жанр на фоні геометричного та рослинного орнаменту в гуцульську кераміку увійшли фігурні сюжети, сцени, що виділило її неповторність і самобутність. Тут кераміка випередила всі види образотворчого мистецтва. Керамічний живопис розкриває побут, світогляд відношення до навколишнього середовища, влади, сил природи, таких понять як воля, любов, музика, спів мешканців Карпат і їх відношення до свого оточення.

Рослини, тварини, риби, птахи (реальні та фантастичні), сцени землеробства, різні ремесла від старих до найновіших, відпочинок, гуляння, музика й танці, прояви любові і ненависті, поліція, армія, пошта з великою видушкою і фантазією передані на днищах мисок, стінках посуду, а особливо на це багаті кахлі.

Сюжетний кахель карпатського краю дуже знаний в країнах центральної Європи, Чехії, Словакії, Польщі, Румунії, аж до Франції.

Великий внесок в розширення кольорової гами народної кераміки Гуцульщини своєю творчістю зробили П.Баранюк та О.Бахматюк. Творчість О.Бахматюка склала цілу епоху в історії розвитку кераміки в Карпатах. Він почав широко застосовувати в своїх роботах загальний світлий фон, як основу для контурного розпису. Зображення і фарби на такому фоні ставали особливо чіткі і виразні. Темперамент і гостре око талановитого майстра творили індивідолізовані багатофігурні композиції на кахелі. Найбільша кількість їх присвячена сценам побуту, життя, праці, забавам люду рідного краю.

Велике пожвавлення в розвитку гончарства відзначається в другій половині ХІХ століття на Бойківщині. На Дрогобиччині, Старій Солі, Самборі і в ряді других гончарних центрах появляється велика кількість оригінальної посуди: “бритванки” – миски (ринки) для топлення сала, піджарювання і тушіння м’яса, “куришлі” та “коршелики” – для зберігання і подавання напитків, “лоханки” – для кислого молока, “близнюки” – зпарені, зтроєні одинакові, або різновеликі горщики для винесення в обідів косарам, чи іншим робітниками в поле чи на город та багато іншої різної посуди.

Вони оздоблювались не складним геометричним орнаментом коричневого посуду, світло-зеленого та білого кольору і покривались повністю або частково червоно-коричневою і жарко-зеленою поливами. Поширеним способом декорування гончарних виробів було нанесення крапок і ліній по всій поверхні виробу без організації їх в якій-небудь орнамент. Відомим майстром розпису в кінці ХІХ століття був І.Мартинкевич із Дрогобича. Аналогічним способом розписувались і дитячі забавки – свистуни, тарахковки – “хихлики”. Виробництво забавок в Старій Солі велось до кінця ХІХ століття.

На Західному Прикарпатті, Лемківщині гончарний промисел був зосереджений в селах Пераж. Порохник, Ярослав, Угорці, Милянки. Мистечко, Межибриди та ін.

Кераміка цих центрів розписувалась білим рослинним, лінійками, зубчатим або спіральним орнаментом і покривалась коричневою поливою.

Печера Вертеба

Печера Вертеба з пам’ятками Трипільської культури

За два километра к северо-западу от села Бильче-Золотое Борщевского района, на поднятом водораздельном плато находится пещера Вертеба. Название Вертеба происходит от славянского «вертеп» – пещера.

Пещера состоит из широких галерей, разделенных узкими перемычками. Общая протяжность подземного лабиринта составляет 7,820 км. Она сформирована в верхней части толщи крупнокристалического гипса. В отличие от других пещер Подолья, у Вертебы совсем нет кристаллов вторичного гипса. Стенки ее гладки, темны, большинство ходов заполнено илом. Средняя температура на протяжении года +11°С. Относительная влажность колеблется от 92% до 98%. Вертеба расположена на глубине 10-12 м, другие - 50-60 м.

Пещера Вертеба, в первую очередь, это археологическая достопримечательность, которая занимает особенное место среди всех достопримечательностей трипольской культуры.

Посетители могут путешествовать подземным миром пещеры, познакомиться с материалами оригинальных археологических раскопок и осмотреть диораму с трипольской посудой и пятью скульптурами, которые отображают сцены жизни трипольцев. Экскурсионный маршрут проложен залами и коридорами пещеры на протяжении километра. Для более подготовленных посетителей создан спортивный спелеомаршрут.

Первое официальное сообщение об археологическом обследовании пещеры датировано началом 19 ст. В 1822 году в немецком издании „ Mіscellen” были опубликованы первые данные об открытии пещеры. В статье указано, что эту пещеру открыл Ян Хмелецкий (местный арендатор этих земель) во время охоты на лису в 1820 году. И когда почти поймал ее, зверь неожиданно исчез под землей. Когда землевладелец откопал нору, то обнаружил большую полость. тогдашний обладатель села Бильче-Золотое. В Вертебе им были найдены кости животных и людей, бытовая керамика, монеты Римской империи времен Гонория и Адриана и др.

Первое археологическое исследование здесь осуществил в 1876 г. А. Киркор. Он вместе с С. Козибродским проникли через узкое отверстие к пещере. Осмотрев запутанный лабиринт, А. Киркор сделал подробное описание правой части пещеры.

В 1890 (91) г. исследование продолжили члены Антропологической комиссии Краковской академии Г. Оссовский и Л. Сап’ега. Они пройшли пещерой в одному направлению 312 м, а затем еще 526 м, но конца так и не достигли. За материалами почти трехлетних исследований Г. Оссовский составил достаточно точный план пещеры Вертеба. При раскопках Г.Оссовский нашел во входной части пещеры на глубине 2-х метров остатки большого кострища, вокруг которого находились средства труда (кремниевые топоры, долота, скребки, ножи), а также кости оленей, медведей, диких кабанов. Там же найдена посуда: глиняные миски, кринки, покрытые криволинейным или спиральным орнаментом. На некоторых сосудах встречаются изображения оленей. Интересны украшения – подвески в виде головы быка, костяные ожерелья.

Найдены керамические скульптуры женщин (палеовенеры) и одна скульптурка мужчины. В одном из отдаленных залов пещер в 1890 г. было найдено завалом мужское захоронение – 25 скелетов, где находилась также посуда культового назначения. По мнению Г. Оссовского, в конце каменного – в начале бронзового века пещера была культовым местом.
Научное описание находок есть в музее археологии Ягеллонского университета (бывшая Краковская академия).

В течение 1898 – 1904 гг. и в 1907 г. археологические раскопки проводил В. Деметрикевич. За количеством и научной стоимостью находок пещера Вертеба не имела себе ровных на Подоле и потому ее называли Помпеей "Надднестрянщины”. Изначально все материалы хранились во дворце Л. Сап’еги в селе Бильче-золотому, а позже их вывезли к музеям Кракова и Вены.

По количеству археологических находок Вертеба не имеет ровных на Подолье - от следов очага и костей диких зверей к горшкам и керамической фигурке бычка. Также найдены орудия труда и останки людей, живших еще 6 тысяч лет тому назад.

В 1928 г. О. Кандиба (сын известного поэта Александра Олеся) в трех разных местах пещеры заложил шурфы. Применяя здесь стратиграфический метод, исследователь зафиксировал два хронологических горизонта трипольской культуры, а также обнаружил значительное количество ценного археологического и антропологического материала. В 1956 г. научный сотрудник Львовского исторического музея И. К. Свешников заложил в пещере на расстоянии 200 м от входа небольшой шурф.

Начиная с 1996 года археологической экспедицией Борщивского краеведческого музея под руководством М. Сохацкого осуществляются комплексные исследования как самой достопримечательности так и прилегающей к ней территории в радиусе 30-40 км. В пещере обнаружены три локальных группы трипольской культуры. Для верхнего слоя характерная керамика кошиливецкого типа.

В нижнем слое представленная керамика залищицкой группы. Обнаружено также незначительное количество обломков сосудов касперивской группы. Отдельные вещи и объекты материальной культуры исследуемой достопримечательности в той или иной мере отображают идеологические представления древних племен. Это, в первую очередь, антропоморфные и зооморфные глиняные фигурки, разного рода амулеты.

Среди находок выделяется коллекция антропоморфной пластики. Больше всего глиняных женских фигурок. Из знаков, которые нанесены на статуэтках, характерным является ромб, что символизирует идею женской плодовитости, но в то же время является и символом засеяного поля. На всех фигурках и фрагментах, как правило, руки обозначены коническими выступлениями с отверстиями, а грудь - небольшими налипами. На шее у одной из фигурок углубляющей линией выделено ожерелье. Большинство женских моделек расколото пополам, отсутствует правая половина.

Зооморфная пластика представлена фигурками бычков. На всех статуэтках потеряны председатель и рога. Модельки имеют четко выраженные четыре ноги. Защипом передан крепко прижатый к туловищу хвост. В верованиях трипильцив бык как мужское начало и символ солнца занимал важное место и был атрибутом культа плодовитости.

Производственный инвентарь представлен орудиями, изготовленными из кремню, камню, костищи и металлу. Основную массу орудий труда составляют кремневые изделия. В пещере также обнаружены кости животных, которые использовались в производственных целях. Среди находок привлекает внимание значительная серия из кости и рога.

Условия хранения культурного слоя, перекрытого мощной пачкой пещерных отложений, постоянная температура и влажность способствовали хорошему сохранению костяных остатков. Среди находок привлекает внимание значительная серия из кости и рога. К их числу принадлежат мотыги из рога благородного оленя. В целом они имеют достаточно стандартную форму (длина от 15 до 25 см). Сырьем для них служили как рога, сброшенные животными.

Просверлени отверстия в верхней части орудий использовались для закрепления деревянных ручек. Рабочие концы мотыг имеют интенсивные следы лощения от рихлення и копание земли. Мелкие изделия из кости представлены одинконечными проколкам. Хорошо сохранились искусно изготовленные костяные иглы. Фрагмент однозубого наконечника гарпуна имеет форму простого полукруглого в разрезе стержня с гострозаточеним концом. Интересными находками является так называемые костяные кинжали.

Изготовлены они из глазного стержня рога оленя. Поверхность хорошо заполирована, в верхней части есть отверстие. Найден в пещере амулет, вырезанный на костяной пластине, связанный с культом солнечного быка. Костяная пластина (10 х 10 см) имитирует голову быка с мощными рогами. Небольшие отверстия по углам означают глаза и ноздри. Отверстие в самой верхней части, предназначенное для подвешивания и ношения амулета.

Большую группу находок составляют керамические пряслиця. Характерными для данной достопримечательности является пряслиця, изготовленные из обломков толстостенных сосудов.

Больше всего найдено керамической посуды. Характерная керамика на которой декор нанесен красными, белыми и черными цветами, а также орнаментируемая темно-коричневыми красками на оранжевом фоне. В целом керамическая посуда за технологическими признаками разделяется на две группы – кухонной и столовой керамики.

Кухонная посуда изготовлена из глины, к которой прибавлен песок, шамот и толченую черепашку. За формами кухонная посуда представлена горшками и мисками. Миски приземисты, с плавным профилем. Отдельные горшки имеют четыре ножки и ручка. Столовая керамика изготовлена из видмуленой глины, хорошо выжженная, старательно заглаженная и подлощеная.

Сосуды характеризуются разнообразием форм. Это — конические миски и чаши, грушеобразные сосуды, горшки. Внешняя поверхность сосудов (у мисок - внутренняя) покрыта тонким слоем ангобу, закрашенного в светло-красный цвет. Большинство посуды сохранило следы лощения.

В коллекции значительную часть составляют биконические сосуды. Они имеют узкое дно, коническую нижнюю часть корпуса, высокие округлые пличка, узкую горловину и круто отогнуты прямые венца. Распространенной формой посуды являются миски. Они орнаментируются в основном на внутренней поверхности. Преобладает монохромная роспись. Достаточно распространенной была крестообразная схема, когда полосы, идя под венец, перекрещивались в центре миски.

Медные изделия представлены трубчатими бочковидными бусинами, медным топором и одним шилом. Большое количество находок, а также, учитывая уникальность естественного объекта, 5 октября в 2004 г. в пещере „Вертеба” создан первый в Украине подземный музей Трипольской культуры, который является отделом Борщивского областного краеведческого музея.

Посетители имеют возможность осуществить путешествие подземным миром пещеры, познакомиться с материалами оригинальных археологических раскопок и осмотреть диораму с трипольской посудой и пятью скульптурами, которые отображают сцены жизни трипильцив в пещере. Экскурсионный маршрут проложен залами и коридорами пещеры на видстань 1000 метров. Для более подготовленных посетителей создан спортивный спелеомаршрут.

В левой части пещеры, около экскурсионного маршрута размещена „трипольская лежанка” – место, где древние трипильци, возможно, осуществляли ритуальные обряды, или просто отдыхали. Она являет собой вымостку из фрагментов рисованной трипольской керамики обмазанную и потом выжженной глиной. Здесь же на „Домиках„ во время углубления пещерных ходов обнаружен культурный слой периода трипольской культуры. Посетители имеют возможность осмотреть фрагменты керамической посуды и почти целую большую чашу.

В правой части пещеры еще один археологический розкоп. На нем расчищены большие керамические фрагменты зерновика, остатки очага, рог ладья, часть рога оленя, небольшая чаша и почти целая миска. Эти находки пролежали в пещере свыше 5 тысяч лет.

Центральное место экспозиции музея занимает диорама со скульптурами, что находится в наибольшем зале пещеры им. Леона Сапеги. В глубине юго-западной части залу размещена скульптура давнего трипильця, который выходит из темного хода и несет небольшую кринку, а в левой руке держит факел, которым просвещает себе дорогу.

В западной части зала сидит „древний мастер”, который изготовляет костяную мотыгу. Важное значение в диораме занимает рисованную трипольскую керамическую посуду. Орнамент нанесен на посуду - аналогичный образцам росписи на керамике, найденной во время раскопок трипольской культуры в пещере Вертеба.

Керамика представлена двумя биноклевидними сосудами, пятью большими зерновиками, четырьмя мисками, пятью средними сосудами.

В небольшом зале во время войны находился штаб одного из отрядов УПА. На стенах всё ещё остались высженые натписи. Здесь же была подпольная типография, которая выпускала открытки о тогдашних событиях. В правой части пещерного района „Домика” во время Второй мировой войны проживали евреи, которые скрывались от немцев. Здесь находилось 65 человек. Планируется в подземном музее создать экспозицию, которая бы рассказывала о той грустной странице истории.

Для решения многих научных заданий работники музея используют новые методы исследования. Детальные обследования пещеры дали определенные результаты. В частности, на расстоянии 250 м от входа в каменной стелле высокого зала обнаружено щель, вдребезги заполненную обломками расписной посуды, вугликами, фрагментируемыми костями крупного рогатого скота и костяными орудиями труда.

Установлено, что вышеупомянутая щель в прошлом была связана с поверхностью и использовалась трипольцами как мусорная яма. В трех отдаленных более чем на 100 м от входа участках пещеры исследовано тупиковые "пазухи”. Это небольшие за размерами, низкие, уютные и сухие закоулки пещеры, которые никогда не затапливались периодическими водотоками.

Одним из перспективных направлений археологических исследований есть выход за периметры уже известной части пещеры с перспективой выявления там культурного слоя, сохраненного в нерушимом состоянии. Эта гипотеза блестяще подтвердилась в январе в 1999 г. Прокопав очень узкий и заиленный проход, удалось выйти в до сих пор неизвестную часть пещеры. Новооткрытый участок активно использовался людьми во время енеолиту, о чем свидетельствуют обнаруженные здесь находки: ненарушенные остатки очага, большая глиняная миска, перевернутая вверх дном, фрагменты керамики.

Значительные работы из научных исследований, музеефикации и охраны пещеры было осуществлено в 2008р. В частности, в мае проведена археологическая экспедиция музея при участии научных сотрудников Мичиганского университета (США) с целью детального изучения антропологических материалов.

Также удалось подвести к пещере линию электропередач и установить трансформаторную подстанцию. Кроме того в средней части пещеры, на глубину 12м, прокопана шахта и установлена вентиляционную трубу. Все это будет способствовать лучшему функционированию подземного музея.

Центральное место экспозиции музея - диорама со скульптурами

Материалы предыдущих исследований, а также современные результаты раскопок дают основания выразить предыдущую гипотезу о функциональном назначении пещеры. Очевидно, что посещали пещеру люди лишь в критических ситуациях, однако собирались здесь в большом количестве, возможно, целым поселением, однако на короткий отрезок времени.

В настоящее время научные работники продолжают изучать пещеру. По словам Александра Дудара, сначала все находки забирали к Зборивского археологического музея, теперь их оставляют в самой пещере, где создан музей трипольской культуры.

Итак, пещера Вертеба - достопримечательность мирового значения, которая может дать ответ на вопрос, откуда мы пришли и куда идем. В пещере есть остатки людей, которые проживали на этой территории не менее чем 5 тысяч лет потому. Состояние захоронений позволяет выделить из костей ДНК. Даже фрагментарные исследования свидетельствуют, что трипольцы несколько отличаются от современных европейцев. Похожие ли они на современных украинцев - ответ на этот вопрос еще надлежит найти. Невзирая на то, что работы много, у меня нередко возникает ощущение, что этими холмами ходят потомки трипольцев.

пʼятниця, 29 січня 2016 р.

В Україні розкопали трипільський храм

У Кіровоградській області українські археологи розкопали залишки храмової споруди Трипільської культури, яка наличує 6 тисячолітнь.

Цей храм знаходився у великому трипільському поселенні, яке розгорнулось на 238 гектарах. Саме поселення мало більш ніж 1200 будинків та 50 вулиць.