Группа египетских археологов в ходе раскопок в Тель-Хабуа в 3 км к востоку от Суэцкого канала обнаружила несколько административных зданий, датированных временем вторжения в Египет гиксосов, сообщает Ahram Online.
Каждое из зданий представляло собой двухэтажную постройку из глинобитного кирпича, имевшую большое количество комнат. Во внутренних двориках было обнаружено несколько захоронений людей и животных. В ходе исследования скелетов были найдены следы от попадания стрел или копий.
«Открытие свидетельствует о том, что стычки между гиксосами и армией фараона Яхмоса I (1550–1525 гг до н.э.) были кровопролитными и беспощадными», — говорит министр по делам древностей Египта Мохамед Ибрагим.
Археологи также раскопали большое количество кладовых для хранения зерна, датированных периодом правления Тутмоса III и Рамсеса II. Амбары могли хранить более 280 т зерна, что свидетельствует о большой численности египетской армии, находившейся в то время в Тель-Хабуа.
По словам археологов, также были найдены остатки сожженных зданий, что подтверждает записи на папирусе Ринда, повествующие о большом пожаре, который вспыхнул во время битвы армии Яхмоса I с гиксосами.
Археологія Дніпропетровської області
У Дніпропетровську вивченням археології займається кафедра археології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара. Також у Дніпропетровську знаходиться один з найбільших в Україні історичних музеїв імені Дмитра Яворницького з великим археологічним матеріалом.
Кам'яна доба
Заселення краю, як свідчать археологічні знахідки, розпочалося близько 100 тисяч років тому. Уздовж берегів Дніпра і Самари, в межах нинішніх Верхньодніпровського, Дніпропетровського, Солонянського, Синельниківського, Павлоградського та Петропавлівського районів відомо близько 80 місць, де виявлені крем'яні знаряддя праці, стоянки й поселення епохи палеоліту.
Найбільш давніми з них є стоянки мисливців і збирачів раннього палеоліту у міста Дніпродзержинськ (Романкове), села Василівки Синельниківського району і села Петро-Свистунове Солонянського району, що існували тут 100-40 тисяч років тому[1], коли остаточно сформувалася найдавніша суспільно-економічна формація — первіснообщинний лад.
На схилах стародавніх балок у Петро-Свистунове, поблизу Василівки, а також у села Волоське Дніпропетровського району та в інших місцях розташовувалося багато поселень епохи пізнього палеоліту (35-10 тисяч років тому). Господарська діяльність пологових колективів в період палеоліту обмежувалася головним чином полюванням на мамутів, бізонів, оленів та інших тварин, а також збиранням [2]. Гралися камнями
Мезоліт
В епоху мезоліту (10-8 тисяч років тому) полювання стає досконалішою завдяки винаходу лука і крем'яних наконечників стріл. З'являються перші приручені тварини — собака, а потім і свиня. Значну роль починає грати рибальство. У міста Ігрень (нині Самарському районі Дніпропетровська) на місці одного з поселень епохи мезоліту було розкопано п'ять осель, а поблизу сіл Волоське й Василівки — в унікальних могильниках досліджено понад 80 поховань. Вчені припускають, що поховані, в кістках яких знайдені кременеві наконечники стріл, загинули в результаті зіткнення ворогуючих родових груп.
Неоліт
Для епохи неоліту (VI—IV тисячоріччя до Р. Х.), на відміну від попередніх періодів, характерний перехід до відтворюючих форм господарства — скотарства і примітивного землеробства. Однак і в цей період полювання продовжує відігравати важливу роль. Поява знарядь для виготовлення човнів і глиняного посуду свідчить про досконаліших умовах побуту. На території Дніпропетровської області нині відомо більше 150 неолітичних поселень.
Сурсько-дніпровська культура
Неоліт був також часом формування племінних об'єднань. У VI—IV тисячоліттях до Р. Х. одне з таких племен заселяло вузьку смугу Надпоріжжя (Сурсько-дніпровська культура). Основними заняттями цього племені спочатку були мисливство та рибальство з використанням човна, пізніше значну роль набуло скотарство. Поселення цієї культури досліджені біля сіл Вовніги, Волоське і Микільське Солонянського району, Василівки Синельниківського району, міста Дніпропетровська, на південь від якого (на острові Сурському) вивчений житловий комплекс, що складається з трьох жител і одного двору з вогнищем у центрі[3].
Дніпро-донецька культура
У V тисячоріччі до Р. Х. на територію Дніпропетровської області поступово починають проникати з півночі племена дніпро-донецької культури. Вони заселяли не тільки берега Дніпра та його великого припливу річки Самари, але мали свої поселення також на прибережних дюнах, в долинах річок Орелі, Базавлуку, Інгульцю. Основним заняттям дніпро-донецьких племен були мисливство та рибальство, скотарство було розвинене слабо. Відомими пам'ятками цих племен є залишки поселень і особливо могильники, досліджені біля сіл Вовніги і Волоське, а також могильник біля села Микільське Солонянського району. Крім глиняного посуду та прикрас, в похованнях зустрічаються кам'яні булави — знаки влади, які свідчать про виділення родових вождів [4].
Мідна й бронзова доба
В кінці IV і III тисячоріччі до Р. Х. з'являються перші вироби з міді та бронзи. З початком обробки металів (доба міді та бронзи, III — початок I тисячоліття до Р. Х.) остаточно затверджуються відтворюють форми господарства — скотарство і землеробство.
Численні поселення і могильники доби міді та бронзи виявлені в багатьох місцях вздовж Дніпра і Самари, в басейні річок Орелі і Чортомлика і в верхів'ях Інгульця. У курганних похованнях катакомбної культури зрідка зустрічаються залишки дерев'яних возів, бронзові ножі і тесла, глиняний посуд, прикраси. Найбільший інтерес представляють унікальні поховання металургів початку II тисячоріччя до Р. Х., відкриті в гирлі річки Самари та біля села Верхня Маївка Дніпропетровського району, в яких виявлено форми для відливання бронзових сокир і ковальські інструменти для їх обробки, а також бронзоливарне майстерні кінця II — початку I тисячоріччя до Р. Х. (досліджені біля сіл Волоське Дніпропетровського, Вищетарасівка Томаківського, Капулівки Нікопольського районів), що свідчать про те, що тут в бронзову добу перебував великий Придніпровський металообробний центр. Це ж підтверджують і клади бронзових знарядь праці, зброї і прикрас, знайдені не тільки в місцях, де існували майстерні, — Дніпропетровському (Кіровське, Лобойківка), Томаківському (Тарасівка, Михайлівка) районах, але також у Верхньодніпровському (Дніпровокам'янка) районі та у міста Кривий Ріг. Скарби є також яскравим свідченням появи нерівності в родовій громаді, концентрації багатств у руках її правлячої верхівки.
На той час були приручені всі основні види домашніх тварин, культивувалися різні злаки, виникло орне землеробство. Все це сприяло різкому збільшенню народонаселення. Заселеною до того часу була вся територія нинішньої Дніпропетровської області, порівняно багатолюдними були райони, де життя почалося ще в епоху палеоліту. Етнічний склад населення був далеко не однорідним.
Середньостогова культура
Вже в кінці IV тисячоліття до Р. Х. тут з'являються скотарські племена середньостогової культури, витіснили неолітичні племена дніпро-донецької культури. Вони приручили коня і пристосували першими її для верхової їзди. На берегах Дніпра і скельних островах біля села Волоське Дніпропетровського району, біля сіл Домоткань і Суслівка Верхньодніпровського району виявлені поселення, а поблизу Дніпропетровську — могильники середньостогових племен.
Ямна культура
У III—II тисячоріччях до Р. Х. землі Дніпропетровської області входили до складу великої території, зайнятої праіндоєвропейськими племенами скотарів ямної культури, яким вже був відомий візок. У кургані Сторожова могила у Дніпропетровська знайдена одна з найдавніших у Східній Європі возів.
Катакомбна культура
У II тисячоріччі до Р. Х. на цій же території з'являються і послідовно змінюють один одного ще дві групи племен, представлені археологічними пам'ятками катакомбної культури (початок II тисячоріччя до Р. Х.) та культури багатопружкової кераміки (середина II тисячоріччяя до Р. Х.).
Зрубна культура
Всі ці племена в кінці II — початку I тисячоріччя до Р. Х. змінює потужне об'єднання землеробсько-скотарських племен зрубної культури, що входило до складу північно-іранського етнічного утворення [5].
Залізна доба
Скіфи
Кінець I тисячоріччя до Р. Х. ознаменувався появою і широким поширенням на землях Північного Причорномор'я і Наддніпрянщини заліза, з якого можна було виготовляти досконаліші знаряддя праці. З різким збільшенням продуктивності праці посилюється розкладання родової громади. На початку VII сторіччя до Р. Х. Північне Причорномор'я і придніпровські землі завоювали прийшли з Азії скитські кочові племена на чолі з царем Мадіем. Вони підкорили своїй владі місцеве землеробське населення. Виникло перше у Східній Європі могутнє державне об'єднання на чолі з царськими скіфами [6]. Основною територією розселення царських і кочових скіфів були степи Північного Причорномор'я, у тому числі і землі нинішньої Дніпропетровської області. Про це свідчить безліч курганів, досліджених у басейні Самари, уздовж Базавлуку й у верхів'ях Інгульцю. У них, крім поховань рядового населення у сіл Ленінське (колишні Кут і Грушівка) Апостолівського району, Шолохове Нікопольського, Підгородне Дніпропетровського, Спаське Новомосковського районів й скитської знаті (кургани Баби у міста Апостолове, Гостра могила у селища Томаківка, Хомина могила у міста Орджонікідзе), в найбільших всесвітньо відомих курганах розкопані царські поховання. Дослідження царських курганів, розташованих у Нікопольському районі, почалися ще в 1852—1856 роках розкопками Олександропільского (Лугового) кургану (у села Олександропіль). У 1862—1863 роках розкопували Чортомлицький курган (біля села Чкалове), в 1971 — курган Товста могила поблизу Орджонікідзе. Під насипами, висота яких досягала 17-19,5 метра, в підземних гробницях-катакомбах глибиною до 12 метрів знаходилися поховання членів царської сім'ї. Небіжчиків ховали в пишних уборах, прикрашених безліччю художніх золотих бляшок, число яких вимірюється багатьма сотнями, а в Чортомлицькому кургані перевищує 3 тисячі, зі зброєю, усипаним коштовностями, у супроводі великої кількості слуг, а також коней у дорогий збруї (прикрашеної бронзовими, срібними і золотими бляшками), з безліччю різноманітного посуду, у тому числі виготовленої з дорогоцінних металів кращими грецькими майстрами. Унікальними творами античних майстрів є срібна амфора для вина, рельєфний фриз якій зображує скіфів, що приручають коней (з Чертомлицького кургану) і нагрудна прикраса — золота пектораль вагою 1 кг 150 г з триярусним зображенням міфологічних і побутових сцен (з кургану Товста могила). Численні фігурки складної композиції пекторалі відрізняються досконалістю пропорцій, природністю рухів.
Сармати
У III сторіччі до Р. Х. в причорноморських степах з'являються прийшли з-за Дону кочові скотарські племена сарматів, родинні скіфам. Під їх натиском основна маса скіфів відійшла в Крим і Нижнє Придніпров'я. У тих районах, де раніше мешкали скіфи, зустрічаються окремі сарматські поховання, вчинені в насипах давніших курганів. Крім того, в Апостолівському (село Усть-Кам'янка) та Дніпропетровському (село Підгородне) районах у двох сарматських могильниках розкопано 65 поховань I—II сторіч по Р. Х..
Черняхівсьтка культура готів й антів
У перших сторіччях по Р. Х. на території сучасної Дніпропетровської області з'явилося осіле землеробське населення племен черняхівської культури, просунулися на південь з Середнього Придніпров'я, яке входило до складу антського об'єднання ранньослов'янських племен. Черняхівські поселення і могильники (відомо близько 60) розташовуються переважно вздовж правого берега Дніпра в низов'ях річок Базавлука, Чортомлика і Підпільної. Краще досліджені поселення черняхівської культури біля сіл Ленінське Апостолівського, Микільське та Башмачка Солонянського райопов, поселення VII—VIII сторіч — у сел Волоське Дніпропетровського, Перше Травня Солонянського районів та в інших місцях. При їх розкопках виявлені глинобитні наземні і злегка поглиблені житла, господарські ями, гончарні печі, а на мисовідном виступі Башмачанського поселення, крім того, залишки кам'яних огорож [7].
Слов'яни й алани
Приблизно в цих же місцях відомі і поселення слов'ян VII—VIII сторіч. Крім осілих землеробів, що просунулися з півночі — слов'ян, які вирощували в основному зернові культури, в надпорізьких степах сучасної Дніпропетровщини проживали переселенці з Кавказу напівкочові племена аланів (група сарматських племен). Їх перебування тут засвідчено дослідженим поблизу села Любимівки Солонянського району гончарним центром, який існував в VII—VIII сторіччі і складався з трьох селищ. В межах селищ розкопано 18 гірних, 6 житлових і виробничих та 5 господарських будівель. У цей період в придніпровських степах, зокрема, в Надпоріжжі особливо активно проходив процес слов'янізації кочових скотарських племен, які переходили до осілості.
Уличі доби Київської Русі
На початку IX сторіччя лісостепове Придніпров'я стало ядром ранньофеодальної держави Київської Русі. По Дніпру проходив знаменитий «шлях з варяг у греки», який мав важливе торгове та військово-стратегічне значення для Давньоруської держави. Цим шляхом пливли, прямуючи до Візантії, дружини князів Олега (907 року) і Святослава (968 року). Як свідчить переказ, княгиня Ольга, слідуючи в 957 році до Константинополя, зупинялася тут на острові (тепер острів Монастирський у Дніпропетровську). У цей період придніпровські землі, зокрема, прирічна смуга вздовж Надпоріжжя, фактично перебували під контролем Київської Русі, що сприяло зміцненню на цій території позицій слов'янських племен. Слов'янські поселення продовжували існувати тут і в IX—XIII сторіччях. Розташовувалися вони в тих же місцях, що й поселення VI—VIII сторіч. Найбільш збереженими і добре дослідженими є поселення, розташовані у нинішніх сіл Петро-Свистунове Солонянського, Мар'ївки, Воронівка Синельниківського, Перше Травня Дніпропетровського, Ленінське Апостолівського районів й міст Дніпропетровська (у Старій Ігрені), Нікополя на Микитиному Розі [8]. Городище на Старій Ігрені вважається академіком Рибаковим племеним центром уличів Пересічень. З натиском кочовиків населення міста перебралося вище річкою Самарою на її інший бік й відбудувало місто, назва якого дійшла до нас — Самарь.
Печеніги й половці
У той же час в степу продовжували кочувати скотарі. Це були головним чином нахлинули зі сходу ворожі слов'янам тюрко-болгарські племена печенігів (X сторіччя), половців (XI—XIII сторіччя). Про їх перебування тут свідчать впускні поховання в стародавніші кургани, а також скульптурні кам'яні статуї — баби, яких особливо багато знайдено на лівобережжі Дніпра. У колекції Дніпропетровського історичного музею зберігається 60 половецьких статуй. Багаті кочівницькі поховання XI—XII сторіч досліджені у села Новопідкряж Царичанського, поблизу села Бузівка Магдалинівського, а також у села Шолохове Нікопольського районів. Територія сучасної Днепропетровщини була ареною постійної боротьби давньоруських воїнів з кочівниками. У нерівному бою з печенігами південніше від сучасного Дніпропетровська, на Ненаситецький порозі (за переказами, у нинішнього села Микільське-на-Дніпрі Солонянського району), загинув у 972 році київський князь Святослав [9].
Українські археологи проведуть розкопки лицарського замку в Польщі
Студенти та викладачі Дніпропетровського національного університету разом із колегами Археологічного Вроцлавського університету проведуть розкопки раннього середньовічного поселення та лицарського замку на польській горі Громник. Про це Укрінформу повідомили у відділі з'вязків із громадськістю та пресою Дніпропетровської обласної ради.
«З 12 по 18 липня в Польщі відбудеться міжнародна україно-польська археологічна експедиція, до складу якої входять студенти та викладачі Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара. Разом із колегами Археологічного Вроцлавського університету вони працюватимуть над розкопками раннього середньовічного поселення та лицарського замку на горі Громник (Пшеворно, воєводство Нижня Сілезія)», - йдеться в повідомленні. В обласній раді додали, що це вже третя така експедиція. Перша відбулася 2013 року, тоді археологи обох регіонів провели розкопки на території фортеці Кодак на Дніпропетровщині, що являла собою найсхіднішу точку польської колонізації українських земель у другій половині XVII сторіччя.
Нагадаємо, археологічні роботи проводилися у передмісті фортеці та на залишках валу. Як виявилося, кріпосний вал Кодацької фортеці зберіг підземні ходи, обшиті всередині деревом, і каземати, де зберігалися боєприпаси. Студенти-археологи розкопали вхід у каземати бастіону, знайшли казан для приготування їжі та гарматне ядро, що є свідком бурхливої військової історії Кодака. У культурному шарі знайшли артефакти різних епох, найдавніші з яких належать до 1632-1635 років, тобто до часу будівництва фортеці Кодак. Це фрагменти кераміки, гутного скла, металевий казан, чорнильниця, лампадка, курильні трубки, натільні хрести, скляні намиста, торгові пломби, польські та прусські срібні та мідні монети. Все це було передано до музею Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара.
Друга експедиція тривала у воєводстві Нижня Сілезія, Польща у 2014 році. З 7 по 13 липня 10 студентів-археологів ДНУ разом із колегами із Вроцлавського університету проводили розкопки на горі Громник, досліджували замок лицаря і резиденцію польського магната.
Чорна археологія: злочин чи порятунок?
Колекціонувати предмети старовини та археологічні знахідки стало модно. Кажуть, що в Україні зараз є близько 5000 приватних колекціонерів. Найвідоміші і найпублічніші серед них - донецький мільярдер Сергій Тарута, бізнесмен Платонов, Олександр Поліщук і український президент Віктор Ющенко.
Колекціонери кажуть, що вони рятують спадщину, на впорядкування якої у держави немає грошей.
Але не всі колекціонери старовини афішують свою пристрасть, адже багато експонатів у їхніх колекціях відкопані нелегально, так званими "чорними археологами".
Чорна атака?
Саме через їхню діяльність потерпає сьогодні археологічна сфера, вважає директор інституту археології Петро Толочко.
“Сьогодні склалася абсолютно критична ситуація із охороною археологічної спадщини в Україні. Очевидно, йде атака чорних колекціонерів, чорних археологів”, - каже він.
Пан Толочко дивується тому, що його інститут запідозрили у зловживаннях – недавно йому до рук потрапив лист від Петра Ющенка, бізнесмена Сергія Тарути та колекціонера Олександра Поліщука, які просять провести перевірку та інвентаризацію фондів інституту.
Крім того, пана Толочка непокоїть недавно прийнятий закон, згідно з яким ліцензування і контроль діяльності українських археологів здійснюватиме не інститут археології, як було до цього, а міжвідомча комісія, створення якої ініціювали міністерство культури та комітет з культури і духовності.
Ларьки та інститути
Голова цього комітету Лесь Танюк пояснює, що таким чином вони хочуть обмежити монополію цього наукового закладу. Йдеться не лише про розкопки, а й про будівництво. Пан Танюк каже, що інститут заробляє великі гроші на видачі дозволів на будівництво по всій Україні.
“Толочко переводить стрілки на археологію, а мова йде про інше. Його інститут створив приватні підприємства, які мають право давати дозвіл на будівництво. Наприклад, ви хочете побудувати тютюновий ларьок, ви мусите звернутися до цієї організації, заплатити гроші, і вони тоді дадуть довідку. Це просто здирство”, - говорить Танюк.
Танюку подобаються бізнесмени
Натомість Танюк не бачить нічого поганого в тому, що в Україні є приватні колекціонери старовини: “Якщо такі бізнесмени, як Платонов везуть свою виставку в Париж, ця виставка десь зафіксована, бо вона перетинала кордон, і вона повернулася в Україну. І потім є заповіт Платонова – віддати свою колекцію державі, то все таки в цьому є резон. А якби таких людей не було, то не було б взагалі ніяких збирань. Всі світові колекції були створені приватними людьми, держава ніколи не створювала колекцій”.
(Бі-Бі-Сі абсолютно не ручається за правдивість цього твердження пана Танюка).
Нелегальний ринок
Багато професійних археологів пішли працювати на деяких приватних колекціонерів та перекупщиків цінностей. За нелегальні розкопки вони отримують значно більші гроші, ніж платить їм держава.
В Україні зараз існує потужний чорний ринок збуту археологічних знахідок. За словами одного із співробітників комітету з питань культури та духовності Віталія Бабенка, Україна перетворилася на одного з провідних постачальників предметів чорної археології.
Залишки давнини, викопані з української землі, можна купити на найбільших світових аукціонах. Хоча за законом все, що знайдене в Україні, мусить належати державі.
Для того, щоб хоч якось вберегти українські скарби, захисники культурної спадщини мріють про те, щоб колись описати і зареєструвати всі колекції, які є на сьогодні в Україні, включно із колекцією президента Віктора Ющенка.
Поліщук за інвентаризацію
Ситуацію, що створилася, ми попросили прокоментувати відомого українського колекціонера, засновника приватного історико-археологічного музею “Прадавня Аратта – Україна” у Трипіллі Олександра Поліщука. З ним розмовляв Олександр Гриб.
Бі-Бі-Сі: Пане Поліщук, чому ви у листі разом із Сергієм Тарутою та Петром Ющенком вимагали провести інвентаризацію фондів Інституту археології?
О. Поліщук: Справа у тому, що вже декілька років не виконується постанова Верховної Ради про перевірку фондів. Крім того, колекція інституту археології, в першу чергу Трипільська колекція, колекція періоду бронзи включно з скіфською колекцією – а це є шедеври світової археології, і вони без сумніву, як сказав пан Толочко, повинні бути в Україні, – вони розграбовані. Причому, продовжується грабунок цей і сьогодні. Є десятки випадків, коли люди, які збирають або купують якісь речі на антикварному ринку, зустрічаються з речами, на яких знаходять інститутські коди. Тому, без сумніву, для того, щоб навести порядок в цій справі повинна бути проведена чітка інвентаризація, причому незацікавленими особами, бо наскільки мені відомо інвентаризація зараз проводить самими співробітниками інституту. Це те саме, що злодій сам у себе перевіряє, чи він не вкрав щось.
Бі-Бі-Сі: Але з іншого боку пан Толочко фактично звинувачує приватних колекціонерів у співпраці з так званими чорними археологами, чорним ринком. Ви визнаєте себе зацікавленою стороною у цій ситуації як директор приватного музею?
О. Поліщук: Колекціонер – це людина, яка купує речі вже в тих людей, які не копають, а в тих людей, які продають, а це частіше всього треті-четверті руки. На жаль, це можна зупинити тільки на першому етапі, коли проводяться незаконні розкопки, що є грабіжництвом. Це, без сумніву, повинне бути припинене, але припинене повинно бути правоохоронними органами на місцях, а це місця досить відомі – це Крим, це давньогрецьке місто Ольвія, це скіфські кургани. Крім того, розмова йде про те, що треба переписати всі приватні колекції - без сумніву, це треба зробити. Але на сьогодні не проведена інвентаризація навіть державних колекцій, немає реєстру, хоча постанова про це давно існує.
Немає коментарів:
Дописати коментар