Після створення незалежної української держави 1991 році тема вивчення минулого рідної землі та окремого походження українців як етнічної групи стала дуже популярною. Під впливом ціп хвилі зацікавленості було знову розглянуто багато положень історії торкнулось це й збільшення інтересу до діячів дореволюційної археології на території України.
Об’єктом дослідження стала постать видатного українського археолога кінця XIX — початку XX ст. Вікентія В’ячеславовича Хвойка, йоти дослідження наукові праці та статті.
Хвойка народився 2 лютого 1850 р. у місті Семіні на Ельбі Чехія, у 27 років він переїхав з Чехії, тіш була тоді під владою Австро-Угорщини на постійне проживання в Російську імперію, де і провів решту життя.
Дослідження Кирилівської пізньогіалеолітичної стоянка (1893 р.), час існування якої відноситься до часу близько 20 тис років тому, с свідченням найдавнішого заселення територій Києва
Перше поселення трипільської культури (IV—III тисячоліття до н. е.) розкопав у 1895 р.. на березі Дніпра в Києві Вікентш В’ячеславович був впевнений у місцевому походженні трипільської Культури. Вважав їло вона належала до протослов’яи. хоча це і заперечу» більшість сучасних дослідників
Хвойка став першовідкривачем величної і яскравої прадавньої культури, що одним з перших розвинутих землеробських культур у світі, можливо навіть цивілізацією без писемності та споруд.
Найбільшим досягненням В. Хвойка (після трипілля) було відкриття культури «полів поховань» (1899-1901). Ці «поля поховань» були відкриті поблизу сіл Зарубинці (Переяслав — Хмельницький район), Ромашки та Черняхів (Кагарлицький район) Київської губернії. Важливим є те, що Вікентій В’ячеславович не тільки відкрив цю культуру, а ще й простежив перехід від доби скіфів до зарубинецького періоду, а черняхівського до наступної епохи. Зроблена археологом періодизація лосі вважається точною.
У 1907 р. Хвойка почав дослідження на Старокиївській горі. (Дослідження центр Княжого Києва) Тут Хвойці вдалося знайти майже всі археологічні культури, починаючи з неоліту.
Відкриття центру давнього Києва викликало великий інтерес, а Старокиївську гору навіть почали називати «руським капітолієм», порівнювати її дослідження з розкопками форуму в Римі. Садибу М. Петровського було викуплено у державну власність. Проте від подальших розкопок у ній Вікентій В’ячеславович був відсторонений через інтриги заздрісників з Імператорської археологічної комісії.
Вікентій Хвойка за своє житія досяг багато не тільки у археології, а ще у громадському житті. Він, також, був одним із засновників Національного музею історії України.
Вікентій Хвойка помер 2 листопада 1914 р. і був похований в Києві на Байковому кладовищі.
Археологічні досліди В.В. Хвойка навіть по проходженню І00 років після початку вивчення, залишились актуальними та, у деякій мірі досі, такими ж сенсаційними. Дискусії з їх вірного трактування продовжуються. Проте, ще нікому ні вдалося перевершити чи спростувати історичні досягнення талановитого археолога-самоучки.
Немає коментарів:
Дописати коментар